Історія села Сороки
Село Сороки – одне із старовинних сіл в Городенківському районі. Перша згадка про село Сороки пов”язана з другою половиною XIV століття. Коли польський король Казимир ІІІ вів боротьбу за Галицько-Волинські землі, взявши Львів, остаточно приєднав їх до Польші. І цей історичний акт призвів до зміни строктури краю і утворення нових населених пунктів, в тому числі і села Сороки.
Друге село Сороки виникло в кінці ХV ст. та на початку ХVIст. Існує легенда, щодо виникнення назви села „Сороки”. Їхали два монахи з Городенки в Кулачківці через чорний ліс. Під лісом праворуч дороги був хутір, який налічував декілька хат і церкву. На той час в тому лісі було багато сорок . І монахи дали назву селу – Сороки.
В 1579 році в селі Сороки проживало 36 родин і налічувалося 40 хат.А згідно подимного реєстру Коломийського повіту на 15 травня 1670 року було 46 дворів. Десь біля 1733 р. на землях села Сороки виникло село Хвалибога. За даними архівних документів в 1781році в селі налічувалось 352 людей. Під час проведення Австрійського перепису в 1855 році населення села становило 1522 жителі.
Перші жителі села були лісорубами, а пізніше землеробами.
Село Сороки разом із всіма землями Західної України в 1772 році ввійшло до складу Автро-Угорщини. Економічне становище Прикарпаття у складі Австрійської монархії було важке. І в І половині 19 століття розлад феодальної системи і формування капіталістичного укладу в економіці краю відбувався повільно внаслідок колоніальної залежності краю та економічної відсталості.
На території теперішнього села є хутір „Нагірняки”, який раніше називався „Мельники”. Даний хутір заснувався в 1830 році. На цей хутір був привезений кріпак-мельник Михайло Нагірняк, родом він був з села Стрільче. В нього було два сина: Іван та Микола. В Миколи були діти: Федір, Лесь, Михайло і Анна. В кінці ставу за греблею була їхня хата.
Пізніше в селі проживав пан Якубович, який був п’яницею і картограйником. На той час заможними ґаздами стали і Нагірняки які мали в своїм володінні млин, став, землі та велику пасіку. Дуже часто між Нагірняками та паном були сутички. Потім маєток та село Сороки був проданий поміщицям Маруселі Голіней і Євгенії Бурзиневській. Після них маєток купив Марморош, своєму сину. Він подарував землю в урочищах „Горб” і частину „Солонця”, а решту віддав синові котрий був останнім поміщиком в селі Сороки (вивезений 1942 році з м. Коломия до м. Белжець, вбито в газовій камері, спалений в крематорії, його один син Кароль і дружина Ірина виїхали перед війною в Румунію, а після війни до США. Дружина Кароля Ірина померла в 2009р. Старший син Альфред, лікар помер 1942 році в тюрмі м. Коломия).
В 1914 році в селі Сороки в церкві був розміщений Австрійський воєнний госпіталь. На території церковного подвір’я проводили захоронення померлих воїнів-Австрійців. В 1925 році було зроблено пере захоронення на сільському кладовищі.
Перше колективне господарство було засновано в 1939 році ім. Тимошенка. В ньому працювало 14 членів господарства. Головою був призначений Івасюк Михайло, бухгалтер Матковський Артем, завгосп Хома Дмитро. В той час головою сільської ради був Кушнірук Ілько, секретар Кушнірук Славко.
В Другій світовій війні брало участь 300 односельчан, 81 жителів полягло в полі бою та пропало безвісти. Другого липня 1941 року о 18 годині за місцевим часом село було окуповане німцями. Було розстріляно в м. Коломия 16 жителів села, переважно то були єврейські родини. В роки Другої світової війни 33 жителі села було вивезено в Німеччину на каторжні роботи. Свою партизанську діяльність в наших краях вів загін під проводом Ковпака С.А. В його групі бійців був син комісара партизанського об’єднання Семена Руднєва – Радик Руднєв. Ця група партизанів була обстріляна німецькими військами, де було поранено Радика Руднєва. Його переховував і лікував у себе житель села Кифяк Олексій . Помер Радик Руднєв 13 серпня 1943 року і був похований в саду Кифяка О. під грушею. Там тіло лежало до 1976 року. В 1976 році було проведено пере захоронення в братську могилу в м. Яремче. На місці першого поховання сьогодні стоїть пам’ятний знак в урочищі „Береза”. Село Сороки було визволено від Німецько-фашистських загарбників 25 березня 1944 року військами Першої танкової армії.
В селі проходив повстанський визвольний рух в якому брало участь 93 жителі села. За проведення визвольного руху людей було вивезено в Сибір та провели багато років в тюрмах. Не всі повернулися до рідного краю. Страшною була і ніч 25 березня 1945 року, де було вбито 25 жителів села.
Не пожалів жителів села і голод 1947 року. Голодною смертю тоді померли: Долинна Марія (1900 р.н.), Долинюк Анастасія Федорівна (1904 р.н), Коркоза Антон (1902 р.н.), Дащук Марія (1900 р.н.), Кушнірук Варвара (1893 р.н.), Кушнірук Василь Семенович (1889 р.н.), Кушнірук Ганна Несторівна (1900 р.н.). Всі ці люди захороненні на сільському цвинтарі.
В 1949 році вдруге був організоване колективне господарство ім. В. Стефаника куди входило троє сіл – Сороки, Слобідка, Вишнівка. Свою діяльність колективне господарство припинило квітня 2003 року. За довгу свою господарську діяльність проводилось багато реорганізацій, об’єднань .
Село розміщене на відстані 12 км від районного центру, до найближчої залізничної станції 9 км (Гвіздець). Через село проходить дорога державного значення. Здійснюються 23 рейси по таких напрямках: Городенка, Коломия, Яремча, Тернопіль, Івано-Франківськ, Косів, Чортків, Київ, Чернівці.
Станом на 01.01.2009 року в селі Сороки налічувалося 377 господарств. Проживає 937 громадян.
В урочищі „Короткі” насипані два кургани. За переказами людей кургани були насипані ще в 15 столітті і служили сигналами сповіщення про набіги ворогів. На курганах було бочка із смолою і сторож повинен був сповіщати про набіги ворогів. З даних курганів видно 16 населених пунктів.
